Оксана Галан - співзасновниця Школи Взаєморозуміння з тваринами та власниця шістьох (!) собак. Ми зустрілись з Оксаною і поговорили про її тварин, професійний шлях та погляд на ситуацію в Україні.
Adopt Don’t Stop: У вас аж 3 собаки! Розкажіть, звідки вони?
Оксана: Насправді в мене не 3, а 6ро собак. Деякі вже доволі дорослі або мають певні проблеми, тому не можуть вести активне соціальне життя. Тим не менше, в мене 6 собак - 4 дворняги і 2 аляскинських маламута.
Чотири дворняги - всі з вулиці, забрала їх в різний час. Кідді - наймолодший. Одну з собак забрала з вулиці вже в дорослому віці, вона має певні особливості - в результаті неправильного зрослання переломів, собака однією лапою не користується повноцінно. Проте на своїх 3 лапках іноді може навіть зайця в лісі поганяти. Маламути мені дістались разом з чоловіком: 10 та 11 років, теж собаки у віці. Вони зовсім інші.
У нас дві зграї, два різні всесвіти)
Adopt Don’t Stop: Скільки часу іде на догляд та тренування ваших песиків?
Оксана: Мабуть я буду не дуже об’єктивна, адже в мене багато собак. В цілому, на собаку в перший рік життя потрібно виділяти близько 3-4 год з врахуванням тренування і прогулянок.
Дуже часто для людей це стає неочікуванкою, бо здавалось би - я все купив, а де взяти в житті ці 4 години в сучасному світі? Особливо для жителів мегаполісів, де тільки на дорогу в одну сторону треба витратити 1-1.5 год. Досить складно виділити скільки часу на собаку і якраз тут і починаються проблеми. Собака недогуляла, недоотримала фізичного і ментального навантаження і як наслідок - починає розносити оселю чи демонструвати якесь інше проблемне поводження.
Adopt Don’t Stop: Чи є у вас улюбленець серед усіх песиків?
Оксана: Є, це моя старушка. Я взагалі дуже люблю собак у віці. Кашті 15, у неї вже є складності з опорно-руховим апаратом, вона швидко втомлюється, має сезонну алергію. Але вона настільки частина мене. Коли лишається вдома без мене, в неї наче вимикається лампочка, вона просто сидить і чекає. Звісно, це викликає дуже теплі почуття і умілєніє.
Adopt Don’t Stop: Чому вирішили стати спеціалістом з поведінки тварин?
Оксана: Не можу сказати що в один день я прокинулась і вирішила що буду спеціалістом. Скоріше, на протязі мого життєвого шляху всі фактори зводились до того, що потрібно навчитись, а вчитись у найближчому колі не було у кого. Тому приходилось вчитись самій.
12 років тому з однією з своїх собак я пішла на тренувальний майданчик для собак.
Я дуже виконавча людина: якщо людина, якій я довірилась мені каже щось робити - беру і роблю. Наприклад, ніколи не обговорюю призначення лікаря або рекомендації вузькопрофільного спеціаліста.
На майданчику тренер мені казав як робити, тож я й ходила і робила. З іншої сторони, я бачила, що ситуація не покращується, а навпаки - собака від мене віддаляється. В певний момент я почала шукати якісь інші варіанти вирішення наших проблем. А потім пішло-поїхало - один семінар з своєю собакою, інший семінар зі своєю собакою, і я розумію що я вийшла з темряви на світло. Весь світ переді мною і треба якось іти і його вивчати.
Коли почала розуміти, що мені хотілось би зробити це справою мого життя, почала вкладатись в навчання ще більше. Поведінкою я займаюсь вже досить давно, і це якось органічно переросло в такий великий проект як Школа Взаємопорозуміння з тваринами.
Adopt Don’t Stop: У вас активна позиція щодо захисту прав тварин. Це повязано з тим що у вас багато собак чи все починалось з дитинства?
Оксана: Мені здається якісь зачатки були напевно в ранньому віці, бо я постійно боролася за справедливість. Але справедливість в дитинстві відвоювавала досить жорстко - якщо було несправедливо я підходила і била.
Знаєте, у мене іноді було таке відчуття коли бачу нещасну тварину, нещасну не в плані того, що я розумію що йому боляче і йому можна допомогти, а в плані що йому погано живеться - я сама відчуваю практично фізичний біль.
Наприклад, я не могла ходити в незрозумілого формату організації зоопарки - я стояла там і плакала над вовком. Мені було здається 4 чи 5, коли мама була змушена вивести мене з цирку, бо я кричала що потрібно прибрати металічну збрую в коня з рота. Я влаштувала з цього приводу істерику - конячці ж боляче.
І виходить в ході роботи постійно підтверджувалося, що тварини мають такі ж емоції. У них є потреба у дотриманні хоча б якихось базових речей. І якщо ми їм цього не даємо, то розраховувати на те, що вони будуть нормально жити з нами і поводити себе нормально однозначно не доводиться.
Насправді це такий же фундамент як і для людини - якщо ти голодний, не мав достатньої навантаження, не поспілкувався зі своїми друзями і не маєш можливість реалізації самореалізації - ти не можеш бути щасливою людиною, десь за рахунок когось ти будеш намагатися задовольнити свої базові потреби.
З собаками, котами і дикими тваринами все те ж саме - якщо вони знаходяться під нашим контролем, це не означає що вони повинні страждати. І якщо ми так пишаємося своєю прифронтальною корою - можна якось спробувати шукати ці точки де і тварині і людині буде комфортно співіснувати.
Якщо тварини знаходяться під нашим контролем, це не означає що вони повинні страждати. І якщо ми так пишаємося своєю прифронтальною корою - можна якось спробувати шукати ці точки, де і тварині і людині буде комфортно співіснувати.
Adopt Don’t Stop: Як думаєте чим відрізняється відношення до тварин у нас від відношення до тварин у Європі?
Оксана: Якщо чесно, дуже багато років я перебувала в таких рожевих окулярах що там добре, а у нас всі люди погані і все неправильно.
Насправді, всюди люди однакові і все працює тільки тому, що працюють закони. Там, де людина боїться або принаймні усвідомлює реальність покарання - вона не буде порушувати. Наприклад, за те, що людина гуляє собаку без повідка або відпускає на самовигул - буде штраф, а потім можуть ще й забрати собаку, людина і допускати цього не захоче.
У нас просто немає поки законодавчої основи для того, щоб ми розуміли що це собака чиясь, що хтось повинен нести за неї відповідальність або не брати зовсім. Тому у нас така ситуація.
В цілому, я багато років вже за цим спостерігаю і бачу як у людей змінюється ставлення не просто до тварин, а навіть до того як вони утримуються.
Люди, наприклад молоді мами, які передають знання дітям - вони пояснюють що собака в лежаку спить - це вона зараз в доміку, тобі не потрібно туди йти. Або - я не піду в контактний зоопарк, бо це є неприпустимим для сучасного суспільства, де можна себе розважати за рахунок живої істоти, є ж для цього купа ігор та занять щоб розважити себе; є маса варіантів, а не тискати єнота і лізти йому у вухо.
Мені здається, що суспільство все таки змінюється. Тому нам би дійсно законодавчу базу, на яку ми могли б спиратися. А для цього нам потрібно об'єднувати фахівців і якщо це буде - в принципі ми будемо рухатись, точно так само як і більшість країн.
Звичайно якщо ми говоримо на якісь передові країни - ми сильно відстаємо. Наприклад в скандинавських країнах, дуже детально все розписано з приводу цієї комунікації між людиною і собакаю.
В середньому я думаю ми цілком в змозі забезпечити тваринам гідний рівень життя і собі комфорт поруч з ними.
Нам потрібно об’єднувати фахівців і якщо це буде - в принципі ми будемо рухатись, точно так само як і більшість країн.
Adopt Don’t Stop: Якби у вас була можливість змінити щось одне у відношенні людей до тварин, що б це було?
Оксана: Може це не зовсім у відношенні, а взагалі у всьому цьому процесі. Я б видавала якийсь дозвіл на те щоб людина могла завели собаку або кота або навіть пташку. Ми вчимося перед тим як сісти за кермо, ми повинні налітати певну кількіть годин перед тим як отримати право на приватне пілотування. З тваринами ж те саме! По перше, собаки часто негативно зустрічаються суспільством, бо хтось їх боїться. Іноді, поклавши руку на серце, собачки у нас не дуже керовані.
По друге, людина яка пройде цей курс, буде готова і знатиме якщо проблема з'явиться - як її вирішити.
Adopt Don’t Stop: Продовжіть фразу - одного разу я приходжу додому, а там...
Оксана: Я залишила свою собаку у великій кліточці, закрила її певна річ, клітка залізна. Закрила, пішла, повернулась через кілька годин, а в клітці собаки немає. І виявилося, що вона навчилась виходити з клітки разом з піддоном. Потім через кілька днів я її застукала прямо процесі. Було дуже смішно, з того часу вона в нас Коперфільд, який може зникати з одного простору і переміщатись в інший.
Adopt Don’t Stop: Які 3 речі має знати майбутній власник собаки?
Оксана: Я не люблю слово повинен, але ці знання майбутньому власникові дуже допоможуть.
1.Власникові потрібно знати базові потреби. Це 5 свобод тварин
- свобода від голоду і спраги
- свободи від травм і хвороб
- свобода від дискомфорту
- свобода видотипової поведінки
- свобода від горя і страждань
Це той базовий мінімум, про який ми вже говорили і який потрібно забезпечити для будь якої тварини, що знаходиться під контролем людини.
2. Власникові потрібно знати, що собака вчиться кожен день.
Навіть якщо ви з нею не займались два тижні, вона вчиться кожен день. Вона знаходить спосіб отримати бажане і швидше за все формує якісь поведінкові ланцюжки. В 90% випадків ці ланцюжки вам не сподобаються, тому потрібно докладати зусиль, якщо ви хочете щоб собака вчилася тому що потрібно вам.
3. Собака нічого не робить на зло - в цьому велике щастя.
Добре би і нам, людям, деяким речам повчитись у собак. Собаки живуть тут і зараз, і в собак немає можливостей зрозуміти які емоції викличе у вас та чи інша поведінка. Тому ніколи не заморочуйтесь на предмет того, що собака робить щось на зло і як з цим боротися.
Основне для майбутнього власника собаки: "Базові потреби", "Собаки вчаться кожен день", "Собаки нічого не роблять на зло"
Adopt Don’t Stop: Де навчитись взаємодіяти з тваринами?
Оксана: Зараз все більше і більше можливостей. Якщо у вас хороша англійська чи іспанська - для вас ще більше варіантів, як онлайн так і офлайн.
Не можу не сказати, що наша школа теж почала зараз навчати фахівців. Ми в принципі робили це давно, своїх фахівців ми самі вчили. Зараз ми почали робити це більш публічно і залучати не тільки тих людей, які залишаться в нашій команді, а взагалі всіх-всіх бажаючих.
Оксана: Спасибі велике, що робите цю роботу. Прекрасно розумію, що велика частина волонтерів - це молоді люди, в яких активне життя. Хтось мабуть міг би зависати десь в нічних клубах і займатись якимись там іншими речами.
А ви знаходите час для того щоб допомогти чиїйсь долі влаштуватись, з'єднати два життя, які потім будуть ще багато років йти рука в руку. Я збажаю щоб в ході вашої роботи кількість успішних прилаштувань росла і продовжувала вас надихати!
