Звіти

2019 рік був напрочуд ефективним для нашої команди.

Саме тому ми хочемо поділитись історією того року.

Все почалось ще в далекому 2016 році, коли компанія волонтерів вирішила об'єднати зусилля зрозумівши, що працюючи поодиноко дуже тяжко досягти високих результатів.

Було чітке розуміння того, що скільки тварин не прилаштували б за місяць — наступного буде вдвічі більше.

І щоб розірвати це коло у 2018 ми запустили пілотну програму стерилізації.

Ми стерилізували всіх котів і собак з мікрорайону і впродовж року побачили, що стерилізація дійсно дає результати.

Так, люди не перестали викидати своїх тварин на вулицю, але новонароджених малюків того року ми забирали набагато менше.

Таким чином, на 2019 ми ставили собі ціль відкрити центр стерилізації і дати можливість всім небайдужим людям стерилізувати вуличних котів і собак, якими вони опікуються.

Також у 2019 ми вирішили зареєструвати фонд і продовжувати нашу діяльність вже на офіційному рівні.

Місія нашого фонду — майбутнє в якому немає безпритульних тварин. Ми завжди були за те, щоб суспільство створювало світ у якому немає непотрібних тварин, непотрібних людей, щоби в кожного був дім, де поважають, люблять і чекають.

Поговоримо трохи про кожен вектор.

Програма стерилізації:

Думаю, добрій частині людей вже ця тема приїлась. Але, друзі, це дійсно єдиний спосіб якось наблизитись зменшення популяції бездомних тварин. У 2018 власними силами ми зібрали кошти і обладнали центр стерилізації, а в березні відкрили його двері для всіх охочих. Не дивлячись на те, що це вуличні тварини, і десь 30% з тварин, які заїжджають, — дикі, ми ставили собі за мету надавати цим тваринам якісний сервіс. В рамках протоколу стерилізації кожна тварина обробляється від паразитів, вакцинується від сказу, чіпується, оперується і лишається на 5 днів стаціонарного догляду.

Отже, на 2019 рік ми стерилізували 994 тварини.

Порівняно з 2018 — це вдвічі більше!

З цих 994, 68 тварин мали ускладнення чи супутні хвороби.

На жаль, без летальних випадків не обійшлось - 4 тварини загинуло в 2019.

Про лікування:

Новонароджених ми прийняли 23 кошеняти, і 17 з них вдалось врятувати, 11 з яких вигодувані штучно. Хто мав досвід з новонародженими — знають, як це тяжко.

Смертність малюків на вулиці колосальна, тому ми приклали максимум зусиль щоби допомогти цим дітям вижити. Кошенята без мами на вулиці просто не виживають. 100% смертність.

Сократ і Брауні, новонароджені яких знайшли в коробці, їх ми прийняли уже хворими герпесвірусом. Оливка і Джонік — знайдені на дорозі, помет Хоупа — панлекопенія. Тінкі, Вінкі, Гіпсі, Лала і По добрі люди виставили в коробочці, і фруктовий сад, народжені на дитячому майданчику.

Дуже частою проблемою також стають падіння з висоти, саме тому сітки антикіт на вікнах є необхідністю. Тіша, Гагарін, Плюшкін — численні переломи кінцівок в результаті падіння з висоти.

Адопція:

Щодо фінансових результатів:

За 2019 рік ми витратили 772.000грн з хвостиком, а зібрали 871.000грн

Основна маса цих коштів пішла на реалізацію програми стерилізації — щоб зупинити ріст популяції вуличних тварин.

На лікування й опіку — щоб нейтралізувати наслідки перебування тварин на вулиці.

На купівлю кормів, витратників і обладнання. У 2020 році завдяки компанії ЛАШ Україна в нас є кисневий концентратор і ларингоскоп для тварин з сердечно-дихальними недоліками в реанімації.

Завдяки нашим марафонцям ми змогли купити реанімаційні бокси для новонароджених і маємо надію, що у 2020 зможемо допомогти ще більшій кількості малюків на вулицях.

Хочу закінчити кількома знаковими кейсами й розповісти вам кілька історій.

Перша історія буде про кота Димка. Димок потрапив до нас після пожежі в притулку на березняках. В нього було отруєння чадним димом. В Димка досить тяжкий характер, і якщо навіть лояльні коти тяжко реагують на будь-які шпигання уколів і крапельниці, то Димок показав нам де коти зимують. Ми вилікували котика, але характер в нього не ставав краще. Спочатку він взагалі не підпускав до себе. Ішов час, ми підселювали до Димка ласкавих котів, щоб у нього була можливість переймати іншу модель поведінки й зрозуміти, що нам можна довіряти. Йшли місяці та десь під кінець літа сталося диво — в обмін на їжу Димок дав погладити свою пухнасту голову♥ Ні, Димок не став супер лагідним котом, якого можна тягати на руках, м'яти та пунькати в ніс, але прогрес був.

Таких тварин дуже тяжко прилаштовувати. 99% людей не готові займатись такими тваринами, і через відсутність знань і терпіння можуть зробити тільки гірше. Адже довіра яку починають показувати коти на соціалізації — дуже тонка штука, 1 невірний рух — кіт знову злякається і закриється. В цілому, ми реально оцінювали свої шанси й не особливо надіялись прилаштувати Димка швидко.

Коли нам написав Богдан, скажімо так — ми собі вирішили нехай приїде побачить, покажемо інших лояльних котів. Нехай вирішує. Особливих надій не було. Хоч на етапі знайомства Димок так і не дався в руки, ба більше, в людей навіть не особливо вийшло його погладити, вони повернулись з чітким наміром брати цього кота. Ну що ж? Вирішили спробувати. Ми практично були впевнені, що через 2 дні поїдемо забирати Димка. Але ні. Терпіння вистачило. Спочатку кіт взагалі існував під ліжком, потім почав виходити, коли нікого вдома не було. Згодом вже міг знаходитись на видноті в одному просторі з господарем. І знову ж таки, ні — Димок не став ручною подушкою. Він все ще обережний кіт з характером, але він приходить спати, дає свою голову на почухати та з кожним днем розкривається все більше.

Коли ми спитали Богдана — чому саме Димок? Є ж маса лояльних котів. Богдан мені сказав — знаєте, він на мене схожий, те що йому складно довіряти не значить що він поганий чи нікому не потрібний.

Хоуп Літом до нас приїхала кішечка. Народила 5 кошенят. Кицю назвали Ліра. Через декілька днів, зненацька, Ліра відмовилась від їжі та перестала приймати кошенят. Малят одразу відсадили, здали аналізи, і вже до вечора ми знали — панлейкопенія. Ми дуже надіялись, що вірус не передався котятам, адже малюки з панлейкопенією майже не виживають.

На жаль, наші найгірші побоювання справдились, стан кошенят почав майже одразу погіршуватись. Почали одразу агресивне лікування, насильно годували, та попри всі наші зусилля, на жаль, кошенята були надто маленькі та слабкі щоби опиратись вірусу.

Дуже тяжко все це і фізично — бо сидіти біля малюків треба цілодобово, і морально — ні одна нормальна людина зі здоровою психікою не винесе те як крохи помирають на руках одне за одним.

Але маленька надія жевріла — одне кошенятко, слабеньке і маленьке продовжувало боротись. Цю надію назвали Хоуп. Маленький Хоуп вижив! Поволі почав набирати вагу, ставати на свої крихітні лапочки та дибати по боксу.

А потім і зовсім окріп і влаштовував своїй мамі Лірі веселі деньки. Небезпека була позаду і наш хлопчик був готовий до переїзду в нову сім'ю. Ми познайомились з Лілею, а вони з Хоупом. Тепер наш малюк господарює у власному домі, де його люблять, а за всі його шалості — тільки люблять ще більше!

І остання історія — історія Лаврушика. Лавруха потрапив до нас після ДТП. Після зустрічі з авто в песика були зламані лапи. Лавруша не молодий пес, окрім переломів, мав ще свій букет болячок і досить тяжкий характер. Лавруша не народився на вулиці, очевидно, став комусь не потрібен.

Коли побачили Лаврушин рентген — застигли в моторошному здивуванні. Ці чорні цяточки - це кулі. В Лаврушу стріляли.

Нам вдалось врятувати Лаврушину лапку, він кульгає і дивно її вивертає, але він ходить! Полікували його печінку і видалили доброякісні утворення. Через деякий час Лавруня вже скакав як молодий за дівчатами, видаючи свій вік тільки сивою мордочкою і тяжким характером. Коли Ліля приїхала знайомитись з Ларушиком, песик особливого ентузіазму не проявив. Мені й тут норм. Ми дуже переживали, бо у Лілі не було досвіду з собаками, вдома була киця Сіма, а справитись з таким норовливим псом — це задача не проста.

Вирішили спробувати! Перші дні дуже хвилювались — чи не з'їсть Лавруша кота, а кіт — Лаврушу, чи справиться Ліля з цим песиком. На щастя, все склалось і тепер Лавруня щасливий домашній песик. Так, його вік і травми дають про себе знати, але ж як добре що тепер у нашого хлопчика є любляча мама!

Наостанок ми хочемо подякувати. Подякувати всім тим людям, які підтримують нас і дають шанс цим тваринам.

Завдяки вам, наші волонтери, друзі, благодійники, партнери — вуличні тваринки мають можливість отримувати лікування, теплий і безпечний прихисток над головою.

Мають шанс бути побаченими своїми родинами й отримати квиток у нове життя.